Виховна робота

Тема: Мова моя калинова

Мета: Розширити і поглибити знання дітей про рідну мову, показати її багатство, мелодійність, красу. Формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Пробудити почуття національної гідності.

Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, до художнього слова, пісні, повагу до батьків, до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Обладнання: презентації «Моя Україна», «Символи України», мелодії пісень про Україну, про мову, портрети українських письменників, комп’ютер, інтерактивна дошка.

Хід заходу

 Учитель: Кожен народ сьогодні намагається засвідчити свою повагу і любов, глибоке переконання у тому, що тільки його мова найпрекрасніша і найвеличніша.  Скажіть, 21 лютого - це єдиний день, коли ми вшановуємо рідну мову?

Існує «мовний календар», сторінки якого зараз перегорнемо.

(Діти демонструють і озвучують сторінки мовного календаря)

у   у супроводі презентації «Моя Україна»

         Ведучий 1:  Мова – духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи справжню людину, кожен із нас повинен передусім створити в своїй душі світлицю, в якій зберігається найцінніший скарб – МОВА.

Ведучий 2:  Люди говорять різними мовами. Їх нараховується приблизно 6 тисяч.

         Ведучий 3: На жаль, філологи застерігають, що у ХХІ столітті щонайменше 40% цих мов вимруть.

        Ведучий 1: А це страшна втрата для людства, бо кожна мова– це геніальний прояв людського духу

Ведучий 2: Щоразу, коли втрачаємо якусь мову, ми втрачаємо унікальне бачення світу.

         Ведучий 3: Тож, де і коли народилася традиція святкування Міжнародного дня рідної мови?

Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало. Тобто, святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 року в південно-азійській державі Бангладеш влада придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови.

Ведучий 1:  Відтоді цей день у Бангладеш став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні.

         Ведучий 2: За недовгий час свого існування це свято вже стало традиційним. Це один із тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу, посіяти у своєму серці хоча б одну зернину любові до рідної мови.

         Ведучий 3:  Хоча б на крок наблизитись  до Івана Котляревського, Т. Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та інших великих синів та доньок нашої української землі, які не просто творили українською мовою, а горіли, дихали і жили нею.

         Ведучий 1: Усі ми повинні  дбати про те багатство, яке є у кожного із нас, його ми не завжди пам’ятаємо, не завжди цінуємо належно, але без нього не можемо жити. І багатство це – наша рідна мова.

Читець. Коли до серця крадеться тривога,—

За долю України я боюсь,—

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Прошу для України в Бога щастя

І захисту для всіх її дітей.

А мова українська, мов причастя,

Теплом своїм торкається грудей...

О Боже мій, Великий, Всемогутній,

Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя, день майбутній

Вкраїні Царство Щастя приготуй.

Коли до серця крадеться тривога,—

За долю України я боюсь,—

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

         Ведуча  Мова — це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.

         Ведучий Ми переконані, що тут зібралися справжні українці, шанувальники рідного слова, знавці бездонної скарбниці нашого фольклору, української пісні.

         Ведуча Тож запрошуємо всіх вас на свято української мови, яка є міцним корінням нашої вічно живої культури.

         Ведучий   «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування»,— писав Панас Мирний.

Ведуча  У світі існує понад 6 тисяч мов. Кожна мова неповторна. Як не існує веселки без різнобарв’я кольорів, так не існує людства без барвистого вінка мов, однією з кращих квіток якого є наша українська мова — державна мова України.

Ведуча  Історiя кожного народу має героїчні й трагiчнi, щасливi й нещаснi сторiнки. На долю України випали великi поневіряння: турецько-татарськi орди, польськi феодали, росiйський царизм хотіли поневолити наш народ. Забороняли мати власну iсторiю, культуру, мову.

Мово рідна! Мово невмируща!

Читець. Нездоланна в просторі віків!

Ти потрібна нам, як хліб насущний,

Як дарунок вічний прабатьків.

Знаю: вороги не раз топтали

Нашу мову упродовж віків,

«Рідні» доморощені вандали

Поклонялись мові чужаків.

...Той, хто рідну мову забуває,

Всіх продасть: і матір, і дітей.

Той Вітчизни рідної не має

І повагу втратить у людей.

Ведучий Рідна мово! Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку, скільки заборон витерпіти, яку мученицьку, але велику долю вистраждати.  Нелегка історія утвердження нашої мови. До революції довгий час заборонялося навчати дітей у школі, розмовляти українською мовою та писати. У важкі 30-ті роки почалося нищення культурних сип України. Одні були репресовані, гинули в таборах і на засланні, інші перестали писати, залишили рідний край. Цей період справедливо названо розстріляним відродженням.

Ведуча      Ось кiлька сторінок «Скорботного календаря української мови»:

·        1720 рiк - росiйський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

·        1775 рiк - зруйновано Запорозьку Сiч і закрито українськi школи при полкових козацьких канцеляріях.

·        1862 рiк — закрито українськi недiльнi школи, якi безкоштовно органiзовували видатнi дiячі української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.

·        1876 рiк — указ росiйського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пiсень.

·        1884 рiк — закрито всi українськi театри.

·        1908 рiк - вся культурна й освiтня дiяльнiсть в Українi визнана царським урядом Росії шкiдливою.

·        1914 рiк — росiйський цар Микола IІ лiквідовує українську пресу - газети й журнали.

·        1938 рiк — сталiнський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення росiйської мови, чим пiдтинає корiння мовi укранськiй.

·        1983 рiк — видано постанову про так зване посилене вивчення росiйської мови в школах, що призвело до нехтування рідною мовою навiть багатъма українцями.

·        1989 рік - видано постанову, яка закрiплювала в Українi російську мову як офiцiйну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні...

 Пісня «Моя Україна». Співає Ю. Рябцева

Ведуча   Почуйте, друзі, крик згорьованої душі українських поетів, зойк їх зраненого серця, відчуйте їх болі у своїй душі — і згадайте, що ми українці, нащадки козацького роду, а не хохли без роду і племені.

Вчитель: Сьогодні ми з гордістю і пошаною називаємо імена тих, хто у важкі часи піднімав свій голос на захист рідної мови. Це ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ, самобутній поет, який писав для дітей різного віку. Його вірші пронизані чуттям великого патріотизму, справжнім баченням світу й природи.

Рідна мова в рідній школі!

Що бринить нам чарівніш?

Що нам ближче, і миліш,

І дорожче в час недолі?!

Рідна мова! Рідна мова!

Що в єдине нас злива, -

Перша пісня колискова.

В кому думка прагне слова,

Хто в майбутнім хоче жить,

Той всім серцем закричить:

"В рідній школі рідна мова!"

Учитель: Йому було лише 28 років, як він пішов з життя, але він багато написав творів для дорослих і для дітей. Особливо цінне в творчості поета ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА ставлення до рiдної домівки, до Батьківщини, до рідної мови.

Учень. Все в тобі з'єдналося, злилося

Як і поміститися в одній!

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

Що підносять правду в вишину.

Вічному ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в'януть зроду

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі великого народу

Ніжна і замріяна душа.

Учитель: 3 музикою порівнюють твори ПАВЛА ТИЧИНИ. Читаючи їх, відчуваєш подих вітру, шелест дерев, запах квітів і, звичайно ж, любов до рідної мови, до рідного краю.

Учень. А Вкраїни ж мова –

Мов те сонце дзвінкотюче,

Мов те золото блискуче,

Вся і давність і обнова –

Українська мова.

Розцвітай же, слово,

Й на заводі, і у полі

Пречудесно. пречудесно –

Розцвітай же, слово!

Хай ізнов калина

Червоніє, достигає,

Всьому світу заявляв:

"Я - країна Україна –

на горі калина!"

Учитель: Імен цих дуже багато: МИКОЛА КУЛІШ. ВОЛОДИМИР СОСЮРА, МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ, МИКОЛА ВОРОНИЙ... Та найбільшого розквіту наша мова досягла у творчості українського поета, художника, великого Кобзаря Т.Г.ШЕВЧЕНКА, який на сторожі людської гідності і честі ставив слово.

1-й учень:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос - більш нічого,-

А серце б'ється, - ожива

Як їх почує.

Учитель: Вслухайтесь в мелодію поезії Т.Г.Шевченка:

Село! - і серце одпочине,

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво,

А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витає над селом.

Інсценізація поезії  «Садок вишневий коло хати» на фоні співу солов’я»

Читець:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Мати: Доню, час варенички подавати.

Доня: Добре, мамо.

Мати: Підлий малому кулешику.

Доня: Добре, мамо.

(Звучить тиха лірична   пісня «Ніч яка місячна», яка з часом набирає гучності)

Батько: Довгим видався день. Важка праця  здоров’я відбирає, а діти ще зовсім дрібні. Як їх на ноги поставити.

Мати: Не думай про сумне. Бог на небі все бачить: минеться лихо.

(Донька з макітрою замислено дивиться у бік, звідки лунає пісня. Замислилась)

Мати: Доню, чого застигла? Де ж куліш? От уже ж та молодь, ледь 20 весен минуло, а вона вже про вечорниці мріє.

Батько: Пусти, мати. А то просидить в хаті – співати не навчиться, ніхто заміж не візьме (посміхається)

Доня:  Батечку-неню, дякую рідненю.

Батько: Шануватися, дівчино, вмієш?

Доня: Я не прогніваю вас, батечку. Матінко, пустіть. На часинку.

Мати: Біжи вже, дитя, біжи. Зачекалися вже дівчата, мабуть. (Донька вибігає за куліси).

Батько: Подякуймо Богові за день прожитий, за харч, що він послав і за здоров’я, щоб на завтра стало.

Батько: А тепер усім на добраніч.

(Сім'я іде в хату. Звучить спів солов’я.)

Читець:

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

Учитель: Окремо я б хотіла виділити творчість лауреата Державної премії ім. Т.Г.Шевченка, відомого українського поета ДМИТРА БІЛОУСА. Вірші та поеми його про рідний край, про життя школярів, рідну мову, її красу і неповторність.

Учень. Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мова!

Несеш барвінь гарячу, яру

В небесну синь пташиним граєм

І, спивши там від сонця жару,

Зеленим дихаєш розмаєм.

Плекаймо в серці кожне гроно,

Прозоре диво калинове.

Хай квітне, пломенить червоно

В сім'ї великій, вольній, новій.

Читець. Синів і дочок багатьох народів

Я зустрічав, які перетинали

Гірські й морські кордони і на подив

Багато бачили, багато знали.

Я їх питав із щирою душею:

Яку ви любите найбільше мову? –

І всі відповідали: - Ту, що нею

Співала рідна мати колискову.

Ведучий: Наша українська мова належить до найбагатших мов світу. Багато зробили для її вдосконалення визнані представники Народу, освічені люди різних часів - письменники, вчені, видавці ... Ми з вами одержали у спадщину багату, розвинену, гнучку українську літературну мову. Нею можна висловлювати все: від найскладніших і найновіших термінів до різноманітних відтінків людських почуттів. Чи знаєте ви скількома словами обходитесь у своєму житті? Вчені підрахували, що звичайна людина вживає а середньому до 4 тис. слів. О.С.Пушкін і Т.Г.Шевченко використовували близько 20 тис, слів. В 11-ти томному "Словнику української мови" зареєстровано понад 135 тис. слів, але це лише загальновживані слова. А існують ще терміни, діалекти. Дбаючи про рідну мову, відомий український поет М.Т.Рильський закликає:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно,

Політь бур'ян.

Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Читець.Ой яка чудова українська мова!

Де береться це, звідкіля і як?

Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак,

І така розкішна і гнучка, як мрія...

Є в ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.

Та не в тому справа, що така багата.

Помагало слово нам у боротьбі,

Кликало на битву проти супостата

Та звучало сміхом на полях плаката,

І за все це, мово, дякуєм тобі.

Ведучий: Народна мова - безмежний океан. Це й пісня, народжена в стародавні часи, співана в радості та горі, передавана із вуст в уста й від серця до серця; це й дума - витвір всенародного генія; це й казка, легенда, переказ; це приказки та прислів'я, жартівливі співомовки... А яка багата та мелодійна українська народна пісня! Її люблять і з задоволенням співають не лише у нас а країні, але й за кордоном. Прослухайте пісню у виконанні американської співачки українського походження Квітки Цісик.

Звучить українська народна пісня «Стоїть гора високая»

Учень. Мова кожного народу

Неповторна і своя;

В ній гримлять громи в негоду,

В тиші - тьохкіт солов'я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять,

Зелен - клени у діброві

По - кленовому шумлять.

Солов'їну, барвінкову.

Колосисту – навіки

Українську рідну мову

В дар дали мені батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас,

Бо ж єдина - так, як мати.

Мова кожного із нас.

Вчитель: Ой не єдина, не єдина . Подивіться лишень, що тепер діється.

Читці виконують гуморески П. Глазового «Заноза», «Не в своїй тарілці», «Кухлик».

«ЗАНОЗА»

Сказав якось Федір Галка

Занозі Панькові:

Ти чому не розмовляєш

На вкраїнській мові?

Зачим вона мінє нада? —

Прошипів Заноза. —

Што я — дядько тібє, что лі,

З какогось колхоза?

«НЕ В СВОЇЙ ТАРІЛЦІ»

Прибув Сава до Києва

З дружиною в парі.

Продавали сало, м'ясо,

Яйця на базарі.

З покупцями торгувались,

З людьми говорили.

Потім пішли Хрещатиком

На Дніпрові схили.

А як звідти повертались,

Мовив Сава жінці:

— Давай «чтокать»,

бо невдобно,

Що ми українці.

«КУХЛИК» (інсценізація)

Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші — не мина жодної крамниці.

Попросив він:

-     Покажіть кухлик той, що з краю. –

-     Продавщиця:

-     Что? Чево? Я не панімаю.

-     Кухлик, люба, покажіть, той, що з боку смужка.

-     — Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка. -

Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови;

-  На Вкраїні живете й не знаєте мови.

Продавщиця теж була гостра та бідова.

-  У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.

І сказав їй мудрий дід:

- Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика і не знає мови.

Читець. П. Глазовий  «МОВА ВЕЛИЧАВА»

Якщо в нашій безталанній мові

 Набереться двісті тисяч слів,

То за кожне українське слово

Вже поклали сто голів...

Нашу мову величаву

Чуємо не всюди.

І не мова винна в цьому -

Винуваті люди.

Не вживеться щира мова

З кволими рабами,

В яких думка на припоні,

Язик за зубами.

У чиновницьких чуланах,

Де столи дубові,

Де неволя і сваволя,

Тісно нашій мові.

По крамницях та пивницях,

Де й повітря п'яне,

Гасне, в'яне слово наше

Степове, духмяне.

Не для «куплі» мова наша

І не для «продажі».

Не для того, щоб базікать

На ледачім пляжі.

Наше слово не ввібгати

У сухі трактати,

Щоб лакейством хліба кусень

Підло заробляти,

Щоб брехати, щоб дурити,

Забивати баки,

Позичаючи нахабно

Очі у собаки.

На зачовганих асфальтах,

Де смолою пахне,

Наше слово крила губить,

Наша мова чахне.

Демонстрація презентації «Символи України»

Учитель: До неоціненних скарбів українського фольклору належать казки, прислів'я, приказки та загадки. В них відображена багатовікова мудрість народу, її мрії і прагнення. Діти! Давайте спробуємо відгадати українські народні загадки.

Вікторина

·        Надворі горою, а в хаті водою. (Сніг).

·        Плету хлівець на четверо овець, а на п'яту окремо. (Рукавичка),

·        Чорне сукно лізе у вікно. (Ніч).

·        Білолиця, дженджуриста, сорочок наділа триста. (Капуста).

·        Не кущ - а з листочками, не сорочка - а зшита, не чоловік - а навчає. (Книга).

·        Золотий пішов, а срібний прийшов. (Сонце і місяць).

·        Кругле, як м'яч, хвіст має, а за нього не підіймеш. (Клубок).

·        Чотири братці під одним капелюхом стоять, одним поясом підперезані.(Стіп).

·        Іде років двісті, стоїть на місці, лічить людський вік, а не чоловік. (Годинник).

·        Що можна побачити з заплющеними очима? (Сон).

Учитель: А тепер давайте пригадаємо з вами і наші українські прислів’я та приказки:

Борщ та каша - їжа наша.

Сійся-родися, жито, пшениця...

Нехай буде гречка, аби не суперечка.

Книга вчить, як на світі жить.

Не краса красить, а розум

Читець. Мова українська - то Шевченка слово,

Лесі Українки і Марка Вовчка.

Мова українська - то дарунок Бога.

Це барвисте слово генія Франка.

Мова українська - це і степ широкий,

Це сади вишневі і гаї, ліси.

Мова українська - океан глибокий

Мудрості народу - вічної краси.

Мова українська - це велика сила,

Прадідів великих, це духовний світ.

Це борців безстрашних братськії могили,

Голод смертоносний і жорстокий гніт.

Мова українська - берегиня наша,

Пісня материнська, голос немовлят.

Мова українська - це достатку чаша

І найбільше свято із відомих свят.

Мово наша рідна, йди широким кроком

Впевнено і гордо в світле майбуття.

Не лякайся, мила, цих тривожних років.

Ти для нас - єдина і на все життя.

Вчитель: Українська мова багата не тільки в піснях, а й у побуті. Хто з вас не був в українській хаті? Кругом вишивки, скатертини, серветки і рушники. Від сивої давнини і до наших днів, в радості й горі рушник - невід’ємна частинка нашого побуту. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. Ще й тепер у деяких селах жінки тчуть і вишивають рушники. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати дарує рушник, як оберіг від лиха.(Учні виконують "Пісню про рушник", сл. А. Малишка, муз. П. Майбороди)

·